Цей пост мав з’явитися ще тиждень тому, але сесія не дозволяла його завершити. Тепер, коли з нею успішно покінчено, ласкаво прошу до прочитання і перегляду світлин. Тож спершу трохи фактажу про суть поїздки, а тоді деякі враження й цікавинки про відвідані місця.

Науковий об’їзд є давньою традицією Студіуму Східної Європи UW, але цьогоріч він був особливим. Річ у тому, що зазвичай їх проводилося два: один для поляків, а інший для іноземців. Але цього року через брак коштів і несприятливу ситуацію на півдні та сході України (куди збиралися повезти польських студентів) їх було вирішено об’єднати. Тож у мене та моїх колег була унікальна можливість провести з 12-го до 20-го червня дев’ять діб (не лише днів, а й ночей:) у міжкультурному середовищі, подорожуючи Центрально-Східною Європою. Маршрут проходив через такі міста: Львів – Жовква (Україна) – Перемишль – Ланьцут – Ряшів – Коросно (Польща) – Пряшів – Кошице (Словаччина) – Ужгород – Мукачево – Стрий – Івано-Франківськ і завершився знову у Львові.

mapa objazdu

Майже тисяча кілометрів дороги.

Учасників було близько п’ятдесяти, з них п’ятеро викладачів. Більшість становили українці, білоруси і поляки (приблизно порівну), але крім них були поодинокі молдаванин, грузин, серб і таджик. Основною мовою спілкування була, звісно, польська, бо ж усі є студентами Варшавського університету. На другому місці – російська, оскільки всі українці й білоруси її знають, а чимало поляків вивчають (йдеться лише про студентів т. зв. східних студій, а не поляків загалом). І що цікаво, третьою lingua franca виявилася українська – нею володіли окрім нас також кілька білорусів, грузин та польські професори.

objazd-przemysl

Слухаємо екскурсію. Фото з сайту www.studium.uw.edu.pl

Ми відвідали низку музеїв, кілька палаців і фортець, багато храмів і чимало цвинтарів. Останні були переважно похованнями українських або польських вояків. Біля деяких могил ми урочисто ставили лампадки зі стрічкою Студіуму. Але об’їзд передбачав не лише екскурсійну програму, а й справді наукову. Кожен учасник мав підготувати дві доповіді про архітектурні пам’ятки, а також два реферати – історичний і проблемний. Для виголошення і обговорення останніх кожного ранку проводилася т. зв. наукова сесія, яка тривала незмінно з 7:45 до 9:00 за місцевим часом. Піднімалися теми, пов’язані з ідентичністю, політикою пам’яті, співвідношенням центру і периферії, прикордонням і полікультурністю тощо. Історичні реферати виголошувалися безпосередньо під час переїздів у автобусі, але зосередитися на них було не просто :)

Шукаємо дорогу. Фото з сайту www.studium.uw.edu.pl

Шукаємо дорогу. Фото з сайту www.studium.uw.edu.pl

Причиною цьому була, зокрема, насичена вечірня інтеграційна програма (ну ви знаєте, як студенти відпочивають:). Особливо весело було, коли в Івано-Франківську ми святкували день народження керівника об’їзду проф. Якуба Садовського. Дізнавшись про це свято в той самий день, ми усі склалися і подарували йому вишиванку, а він пригостив усіх напоями. Гулянка затягнулася до пізньої ночі, однак о 7:45 наступного ранку студенти знову стали студентами, а професори – професорами. Це, загалом, чудова властивість західних університетів – викладачі там не горді (зокрема і старшого покоління) і з ними можна чудово спілкуватися в неформальній обстановці. Тож хоч яка хороша на тлі інших українських вишів могилянська кафедра історії, але ще є до чого прагнути.

Так ми поступово перейшли до цікавинок і корисностей :)

Жовква. Спілкуємося з ксьондзом (я ліворуч, він праворуч:)

Жовква (Україна). Спілкуємося з ксьондзом (я ліворуч, він праворуч:)

Львів. Найкраще там у будній день і в робочий час. По-перше, менше туристів і тих, хто намагається їм (тобто вам) щось впарити. А по-друге, є можливість дуже дешево і смачно поїсти в їдальні Львівського університету ім. І. Франка, який до того ж знаходиться в самому центрі міста. Ціни суттєво кращі ніж у київських їдальнях (хоча у Львові багато що дешевше ніж у столиці), а якість нічим не гірша. Ще одне – на львівському вокзалі мені вперше довелося скористатися платною залою очікування. І скажу я вам, воно того варте. 5 гривень за годину і тебе не турбують жодні безхатченки, жебраки, цигани і бабці зі смердючими клітчатими сумками. Шкода, що такі зали є не на всіх вокзалах.

przemysl

Перемишль (Польща). Я, солдат Швейк і мій одногрупник Женя.

Польща. Ми були лише у кількох містечках прикордонних воєводств (найбільше з них населенням 170 тис. людей) та проїжджали через села, але вони вражають. Чудові дороги, мости, надземний перехід через дорогу з робочим (!) ліфтом, зручна міська навігація не лише у великих туристичних центрах, утеплені будинки, охайні фасади та викладені новенькою бруківкою тротуари навіть на околицях міст. У селах охайні будиночки з сучасними дахами, низькими парканами, газонами, дитячими батутами та (я вважаю, що це добре) без жодних городів! Зауважте, що це схід Польщі, а на заході чи в Німеччині, кажуть, ще краще. Не знаю, як воно насправді, але Україні навіть до цього рівня ще рости й рости.

Кошице (Словаччина). Біля «морового стовпа» – пам’ятника жертвам чуми.

Кошице (Словаччина). Біля «морового стовпа» – пам’ятника жертвам чуми.

Словаччина. Після своєї північної сусідки була неприємним здивуванням. За зовнішнім виглядом міст і сіл це щось середнє між Польщею та Україною, при чому інколи ближче до останньої. Перелічувати недоліки не буду, бо це майже все те, що я писав вище про Польщу, тільки навпаки. Тут прекрасній старовинній архітектурі спокійно можуть сусідити потворно розписані балончиками фасади і розбиті кіоски. Також тут можна знайти Сбербанк Росії та пам’ятники з серпом і молотом – ну майже як вдома :) Навіть Kofola, про яку я згадував у минулому записі, виявилася зовсім не прикольною. На додачу, Словаччина входить до зони євро, через що ціни суттєво вищі, порівняно з українськими. До речі, у Польщі донедавна більшість продуктів були не дорожчі ніж у нас, але через останнє падіння гривні тепер різниця все ж є.

Ужгород (Україна). В місцевому замку на тлі лемківської церкви.

Ужгород (Україна). В місцевому замку на тлі лемківської церкви.

Закарпаття. Після Словаччини вже не так сильно відчувався контраст із закордоном, хіба що зник мовний бар’єр. Прекрасні замки, які можуть цілком зрівнятися з західноєвропейськими, потребують лише ефективних туристичних менеджерів, які б змогли представити їх світові й привабити потоки мандрівників, а отже і грошей. Особливо це стосується Мукачівського замку, потрапити в який можна лише через воістину середньовічний дерев’яний місток, який весь скрипить, тремтить і дихає на ладан. Тобто екстрім забезпечений, для повної картини бракує хіба що крокодилів у рові знизу.

В цілому, це був дуже приємний і корисний досвід пізнавання своєї і сусідніх культур. Радий, що вчуся на SEW-і, який дає таку унікальну можливість. Але найцікавіше ще попереду!

П.С. Усі мої світлини з об’їзду можна подивитися в альбомі на Фейсбуку. Якщо хочете дізнатися більше чи вас цікавлять якісь інші аспекти моєї подорожі – пишіть в коментарях, я із радістю відповім кожному.