Думаю, у багатьох склалася така ситуація – ви вчили іноземну мову у школі/університеті багато років і маєте достатній рівень, щоб читати якісь нескладні статті чи навіть дивитися фільми цією мовою. Але коли з’являється потреба написати нею листа чи поговорити з носієм мови, то починаються проблеми.

Важко знайти потрібні слова, структура речень ламається і все звучить якось неправильно. Бракує легкості або, як кажуть англійською, fluency.

Мене тривалий час цікавило це питання. Відповідь я знайшов у Луки Лампар’єло – італійського поліглота, котрий вільно володіє вже десятьма іноземними мовами і не планує на цьому зупинятися. Його порадами я хочу поділитися у цій статті.

Що таке «вільне володіння» мовою?

Перш ніж щось робити, слід зрозуміти, до якої мети ми прямуємо. Отже, як це – розмовляти вільно? Багато хто одразу уявляє максимальні бали з міжнародних сертифікатів або найвищий рівень C2 за Загальноєвропейською системою вимірювання мовної компетентності. Але подивімося, які є вимоги до людини, що має цей рівень:

  • Розуміє практично все, що чув або читав.
  • Може узагальнити інформацію з різних усних та письмових джерел, поєднувати аргументи та думки у пов’язаний текст.
  • Може висловлюватись безпосередньо, дуже вільно і точно, відрізняючи тонкі відтінки значень навіть в найскладніших ситуаціях.

(Взято з Вікіпедії)

Не кожна людина може це робити рідною мовою! Як бачимо, рівень С2 описує високоосвічену особу, тоді як грамотним носієм є вже випускник середньої школи.

Як досягти рівня носія?

Секрет простий – щоб розмовляти мовою, як рідною, треба робити те, що роблять носії. Лука Лампар’єло говорить, що всі люди з дитинства перебувають у мікро- та макросередовищі рідної мови.

Мікросередовище створюється передусім родиною. Сюди належить спілкування з рідними, перші казки, пісеньки і мультики з дитинства.

Однак багатьом речам не можна навчитися, якщо не контактувати з ними у макросередовищі. Воно залежить в основному від країни чи міста, в якому ми живемо, і складається з усіх публічних місць: шкіл, магазинів, громадського транспорту і тому подібного.

Тож для того, щоб досягти мети, найкраще оточити себе бажаною мовою в обох цих середовищах. Однак це не означає, що треба обов’язково переїжджати в іншу країну. Є багато емігрантів, котрі за кілька десятків років так і не опановують мову нової батьківщини, бо не виходять зі своїх гетто.

Важливішим є мікросередовище. Тому навіть кажуть, що найкращий спосіб вивчити мову – це почати зустрічатися з її носієм :) Але можна обійтися і без таких крайніх заходів. Достатньо знайти собі кілька друзів-іноземців, читати їхні новини, дивитися їхні фільми і так далі. Тож суть не у місці проживання, а у способі життя – треба просто жити цією мовою.

Вагомим чинником, котрий відрізняє носіїв від учнів, є неакадемічна мова, простіше кажучи – сленг. Мені пощастило пожити деякий час у Польщі, вчитися у Варшавському університеті і мешкати в тамтешньому гуртожитку, тож я з власного досвіду добре знайомий із польським молодіжним сленгом.

Аби поділитися цими вкрай практичними знаннями і навичками з усіма охочими, я невдовзі (а саме у середу, 11 листопада) проводитиму безкоштовний онлайн-семінар про польський сленг. Zapraszam serdecznie! :)

А які Ви знаєте рецепти досконалого вивчення мови?