На межі весни і літа 2017 вперше у своєму житті я брав участь у заході так званого сучасного “руху поліглотів”. Це було Polyglot Gathering, котре попередні три роки відбувалося у Берліні, а цього разу в Братиславі.

Це була велика пригода і неймовірний досвід. Але перш ніж переходити до розповіді про саму конференцію (котра у другій половині статті), розкажу про те, як я туди дістався, бо воно того варте :)

Дорога

Ужгородський замок

З Києва я доїхав до Ужгорода нічним потягом і мав цілих 7 годин, щоб погуляти містом. Це був мій другий у житті візит до столиці Закарпаття — попереднього разу я був там із науковим об’їздом SEW Варшавського університету.

Ще раз переконався, що самостійно мандрувати набагато цікавіше. Бо ти значно краще пізнаєш і запам’ятовуєш місто, коли намагаєшся сам орієнтуватися на місцевості і складати маршрут, а не просто прямуєш за екскурсоводом чи провідником групи.

Тож я встиг обійти історичний центр кілька разів, прогулятися набережною, піднятися до замку, посидіти у кав’ярні, щоб зарядити техніку і зайти до фастфуду, щоб підкріпитися самому. По обіді мене чекав автобус до Михайлівців — маленького містечка у Словаччині, куди я взяв квиток лише для того, щоб спокійно перейти кордон.

Автостоп у Словаччині

А далі почалися справжні пригоди, бо решту країни зі сходу на захід мені належало перетнути автостопом. Раніше я їздив так тільки в Україні, а це був перший мій досвід стопу за кордоном. І вийшло дуже непогано! Не гірше, але й не краще, ніж у нас.

Інколи підбирали порівняно швидко, а іноді доводилося довго чекати і йти вздовж дороги з рюкзаком під палючим сонцем у пошуках кращого місця. Часом підкидали до сусіднього села, а часом везли через півкраїни. Були комфортні бізнескари і старі мінівени. Хіба що вантажівки ні разу не зупинялися, хоча в Україні вони охоче підбирають автостоперів.

Мовне питання

Але ключова відмінність і головне випробування полягало в тому, що треба було буквально знайти спільну мову з водіями. До цього я підготувався і заздалегідь вивчив основи словацької мови й кілька найважливіших фраз. Тому, коли мені зупинялася машина, я питав: “Dobrý deň! Idete do Bratislavy?” і якщо отримував відповідь “Áno!” або щось подібне, то сідав усередину.

Одного разу мене навіть прийняли за звичайного мешканця східної Словаччини — вочевидь, їхній акцент близький до української мови. Але все ж таки довго підтримувати розмову словацькою не вдавалося, тож з часом доводилося переходити на англійську.

Тільки перша жінка не знала “angličtinu”, тому їй перекладала донька, а останній водій заявив, що знає лише “slovenčinu alebo nemčinu”, тож з ним я балакав ламаною українською. Зі словаками так простіше, як я переконався під час своєї попередньої мандрівки до Німеччини :)

Православний хрест край дороги десь на сході Словаччини

Ночівля

Оскільки кордон я перетнув уже в другій половині дня, то в дорозі мені треба було десь переночувати. Тому я завчасно підшукав собі через Couchsurfing хоста у Кошицях. Що цікаво, жоден словак не зміг мене прийняти — з десятка запитів лише кілька відповіли, що зайняті в цей час, а більшість просто не відреагували.

Єдиним, хто погодився і таки прийняв мене у себе вдома виявився… поляк! Адам порівняно недавно переїхав до Словаччини на роботу у зв’язку з одним загальноєвропейським дослідницьким проектом. Вони з мамою дуже гостинно мене прийняли, нагодували і ми “bardzo miło” поспілкувалися польською.

Наступного дня я трохи прогулявся центром міста, де знову-таки попереднього разу був із науковим об’їздом, а тоді вирушив далі у дорогу. Так само, автостопом до вечора я дістався Братислави. Там поселився у заброньований раніше через Booking хостел, а тоді пішов на інший берег Дунаю до Економічного університету, де саме починалося Polyglot Gathering.

Конференція

Лекції

Виступ однієї з організаторок Лідії Махової “10 речей, котрі поліглоти роблять інакше”

Захід тривав чотири повні дні, не враховуючи pre-party й after-party. Кожного дня було три годинні лекції до обіду і три після, котрі відбувалися паралельно у чотирьох залах, тобто в сумі близько сотні доповідей. Дуже грамотно був розподілений час — півгодини на виступ, 15-20 хвилин на питання, а решта на перерву.

Тематика була різноманітною: знайомство з різними мовами (від української та ірландської до клінгонської та есперанто), презентації програм і сайтів для вивчення мов, розповіді про різні техніки і методи навчання, про особливості чужих культур і психологію ставлення до себе та до інших, про відомих поліглотів і від них особисто — всього не перелічити.

Куди я ходив і що мені особливо сподобалося? Про викладання есперанто дітям, про вивчення мов за допомогою серіалів, про розуміння азійської культури, про проект графічного багатомовного етимологічного дерева, про те, як ефективніше організувати свої онлайн-заняття зі вчителем, як перетворювати свої недоліки на переваги, як вчити інші мови за допомогою есперанто, що поліглоти роблять інакше, ніж звичайні учні, як знаходити аналогії у різних мовах і таке інше.

Більшість виступів була англійською, деякі французькою або німецькою (на них я, на жаль, не ходив) і по одному російською та на есперанто (на них я був). А ще була одна доповідь більш ніж п’ятьма мовами водночас! :)

Дозвілля

Photo: Jozef Baláž, Creative Commons licence: CC-BY

І хоч лекції були дуже цікавими та пізнавальними, але суть заходу навіть не в них, адже це не просто конференція, а Gathering зібрання поліглотів. Тому важливішим було неформальне спілкування.

Кожного вечора була своя розважальна програма. На pre-party це були мовні ігри, в перший день — кулінарний фестиваль і багатомовний концерт, в інші дні — виступ ілюзіоніста, співи, танці та ігри. Наприкінці був самодіяльний концерт, де виступали самі учасники, представляючи свої або чужі культури. Так я зі сцени заспівав “Червону руту” разом з італійцем! :)

Протягом всього заходу діяла ігрова зона, буккросинг, “зона без англійської”, де можна було спілкуватися будь-якою мовою, крім нинішньої lingua franca, а також цікаве місце під назвою Gufujo. З мови есперанто це перекладається як “гніздо пугачів”, а по суті це зала, де можна було відпочити у прохолоді й тиші на кріслах-мішках. Перші дні воно мене реально рятувало, бо було дуже спекотно, я був втомлений з дороги, а від кількості мов і людей голова йшла обертом.

Вид на Дунай і Братиславський замок

За 50 днів до початку заходу організатори оголосили два “виклики” — на те, хто зможе найкраще за цей час з нуля вивчити словацьку мову і есперанто. Спершу я зголосився на обидва, але врешті взяв участь лише в останньому. І переміг! :) Насправді, це було нескладно через малу кількість охочих. А базові знання словацької допомогли комфортніше почуватися в країні.

Також були організовані екскурсії Братиславою і околицями, але на них я не ходив. Натомість гуляв містом самостійно і з новими друзями. Так трапилося, що зі мною разом у хостелі мешкала учасниця з Польщі Юлія і ми з нею багато тусувалися разом. Крім того, кожного вечора після завершення офіційної розважальної програми поліглоти різними групками зависали у центрі міста.

Мені особливо подобалося спілкуватися з поляками, а також з іноземцями, котрі вчать українську мову. Серед них були канадець, австрійка (ці двоє українського походження), литовець, уже згаданий італієць та декілька інших. У черговий раз задумався над тим, щоб почати викладати українську як іноземну :)

Повернення і підсумки

Назад до України повертався вже не автостопом, а автобусами, але теж не без пригод. Мені треба було у справах заїхати до Польщі, а з Братислави це можна зробити лише через Австрію і Чехію, бо словацько-польський кордон це переважно гори, через які жодні нормальні траси не ведуть. Тож я їхав великим гаком, але на жаль без зупинок, оскільки не було часу.

Підсумки я трохи підвів ось тут:

Нещодавно повернувся зі свого першого #PolyglotGathering у прекрасній Братиславі – з’їзду, де зібралося майже півтисячі поліглотів з усього світу.⠀ Це був неймовірний досвід! Більш ніж 4 дні, близько 20 відвіданих лекцій, десятки розмов шістьма різними мовами, кілька нових друзів і сотні нових ідей.⠀ Мої досягнення:⠀ – відвідав нову столицю,⠀ – вперше подорожував автостопом за кордоном,⠀ – особисто познайомився з кількома гіперполіглотами – зірками YouTube,⠀ – переміг у конкурсі на вивчення есперанто з нуля за 40 днів,⠀ – зрозумів, що говоріння – найважливіша навичка і найкращий метод для вивчення будь-якої мови.⠀ Якщо хочете дізнатися чому так, то реєструйтеся на мій оновлений вебінар «Як припинити хвилюватися і почати говорити», котрий я проведу у середу 14 червня :) https://dyplomat.com.ua/webinar-mowienie/ Активне посилання у профілі.

Допис, поширений Pavlo Kobzar (@dyplomatua)

Побачив, що моя німецька абсолютно нікуди не годиться, бо не дає мені можливості спілкуватися з людьми. Тому треба працювати над виведенням її на розмовний рівень шляхом… розмов, бо інакше ніяк! Уже запланував свій перший “мовний обмін” на iTalki, потім поділюся враженнями тут на блозі й у соцмережах (ви ж підписані на мене, правда?:)

Також я відчув, що без знання іспанської чи французької важко, бо вони дуже популярні та впливові. Зараз опрацьовую книгу, про котру там дізнався, під назвою EuroComRom – The Seven Sieves” про те, як навчитися читати водночас усіма романськими мовами. Дуже потужна техніка, котра мені надзвичайно імпонує! Як застосувати цей метод до польської скоро розкажу на вебінарі. Не пропустіть! :)